Технологія особистісно зорієнтованого уроку за
В.Сєріковим
Основним елементом особистісно зорієнтованої технології навчання В.Сєріков
вважає навчальну ситуацію. Конструювання навчальної ситуації передбачає
використання чотирьох типів базових технологій:
1.
представлення елементів змісту
освіти у вигляді різнорівневих особистісно зорієнтованих завдань (технологія
завданнєвого підходу);
2. засвоєння змісту в умовах
діалогу як особливого дидактико – комунікативного середовища, що забезпечує
суб’єктно – змістовне спілкування, рефлексію, самореалізацію особистості
(технологія навчального діалогу);
3. організація діяльності,
спрямованої на досягнення чітко визначених в діалозі особистісно й соціально
значущих результатів навчальної діяльності, за принципом «хочу, можу й буду
знати»;
4. імітація соціально –рольових та
просторово –часових умов, що забезпечують реалізацію особистісних функцій в
ситуаціях внутрішньої конфліктності (технологія імітаційних ігор).
СИСТЕМА «завдання – діалог – навчальна діяльність – гра»
При реалізації цієї технології ідеться про завдання трьох типів:
предметні, що містять фактичний досліджуваний матеріал.
Конструктивні, спрямовані на пошук способів залучення учнів до даної сфери
культури, що пов’язане з переведенням змісту досліджуваного матеріалу з
предметної форми у діяльнісно – комунікативну;
Рефлексивні – пов’язані з виявленням важливого для учнів ціннісно –смислового
компонента матеріалу.
Ця технологія містить наступні етапи:
Орієнтація – аналіз і оцінка наявної ситуації, зовнішніх та внутрішніх
умов і можливостей досягнення бажаної суб’єктом мети.
Мотивація і визначення мети – рефлексія суб’єктом найважливіших у даній
ситуації мотивів досягнення успіху або мотивів запобігання невдачам і
визначення адекватної мети діяльності.
Проектування – добір адекватних для досягнення мети засобів і складання
плану діяльності.
Зовнішня діяльність (організація і виконання)- реалізація плану діяльності,
спрямованої на досягнення мети в наявній ситуації.
Контроль і оцінка діяльності - мірою реалізації діяльності суб’єкт оцінює
відповідність визначеній меті.
Корекція діяльності й аналіз досягнутих результатів – у разі
невідповідності реальної діяльності поставленій меті або корекції самої мети
відповідно до можливостей ситуації й можливостей суб’єкта.
^ Оцінка результатів діяльності й їх рефлексія – аналіз досягнутого
та його оцінка: результат досягнуто, результат досягнуто частково і результату
не досягнуто, рефлексія результату й порівняння присутності особистої
відповідальності та зовнішніх умов в оптимальному результаті.
Технологія особистісно зорієнтованого уроку за С.Подмазіним
Підготовка до уроку
Визначення загальної мети уроку залежно від місця даного заняття в програмі та
її конкретизація залежно від різних етапів уроку.
Конструювання дидактичного матеріалу різного типу, вигляду й форми, визначення
мети, місця й часу його використання на уроці.
Добір і організація дидактичного матеріалу, який дає змогу виявляти
індивідуальну вибірковість учнів щодо змісту, виду й форми навчального
матеріалу, що полегшить його засвоєння.
Обмірковування вчителем можливостей для самовияву учнів.
Планування різних форм організації навчальної діяльності (співвідношення
фронтальної, індивідуальної, самостійної роботи).
Планування спостережень за школярами.
Продумування чергування видів робіт, типів завдань для зниження втомлюваності
учнів.
ЕТАП «Орієнтація в навчальному матеріалі»
Мотивація вчителем наступної діяльності:
Позитивна настанова на працю.
пізнавальна мотивація (зв’язок з майбутніми знаннями).
Формування асоціативного ряду (зв’язок з попередніми знаннями).
«Побутова мотивація» (де в житті використовується дане знання).
Морально – вольова мотивація (опора на особистий досвід учнів з проблеми
заняття).
Орієнтація учнів щодо місця даного заняття в цілісному в цілісному курсі,
розділі, темі (схеми, таблиці, опори, мовленнєва настанова тощо).
Опора на особистий досвід учнів з проблеми заняття.
^ ЕТАП «Визначення мети»
Визначення спільно з учнями особистісно–вагомої мети наступної діяльності на
уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, в майбутньому житті).
Методи і заходи реалізації першого та другого етапів: актуалізація, проб
лематизація, інтрига, ігрова ситуація, формування пізнавального інтересу тощо.
Спільна постановка проблеми уроку – для більш усвідомленого сприйняття
матеріалу уроку, щоб учні працювали не з готовими та «чужими» запитаннями, а
самі брали активну участь в їх постановці, сформулювавши їх для себе як
особистісно значущі, на початку уроку вчитель пропонує сформулювати проблеми,
довкола яких буде побудовано урок, поставити ті запитання, на які, за даною
темою, учні з їх точки зору, обов’язково мають дати відповіді. Їх виписують на
дошку й приймають як план уроку.
установка на розуміння, запам’ятовування, застосування знань.
Установка на надання допомоги учням у пошуку й набутті свого індивідуального
стилю та темпу навчальної діяльності, розкритті й розвитку індивідуальних
пізнавальних процесів та інтересів.
ЕТАП «Проектування наступної діяльності»
Залучення учнів до планування наступної діяльності через попередню роботу.
Складання плану наступної роботи.
Обговорення наступного плану роботи.
Прагнення до створення ситуації успіху для кожного школяра.
Вияв довіри й толерантності у взаємодії з учнями.
ЕТАП «Організація і виконання»
Надання варіативності у виборі засобів навчальної діяльності (письмово або
усно, індивідуально або в групі)
вибір учнями засобів фіксації пояснення нового матеріалу (схема, опора, план,
тези тощо).
Вибір учнями завдань і засобів їх виконання під час закріплення знань,
формування вмінь і навичок.
Варіативність у подання домашнього завдання (диференціація за рівнем складності
й засобами виконання).
^ Методи та засоби психолого – педагогічної підтримки діяльності учнів : заохочення,
навчально – пізнавальна гра, створення ситуації успіху, пізнавальний інтерес,
створення пізнавальної ситуації, спонука до пошуку альтернативних рішень,
виконання творчих завдань, створення ситуації взаємної допомоги тощо.
Використання різних форм спілкування (монологу, діалогу, полілогу) з
урахуванням конкретних завдань уроку. Діалог – розмова, відкрита
бесіда, вільний обмін поглядами, обмін репліками. Вчитель, не пропонуючи своїх
відповідей, організовує відкриту бесіду, намагаючи залучити до неї якомога
більше учнів, і відстежує дотримання психологічних правил ведення діалогу: „не
перебивай”, „не критикуй”, „не зачіпай особистості іншого”, „намагайся в своєму
висловлюванні позитивно спиратися на те, що сказали до тебе”. Полілог –
позитивний дорозвиток попередніх висловлювань, думок. Учасники обговорення
висловлюють „за сходженням” від найменш компетентних у даній темі до найбільш
компетентних.
Стимулювання учнів до активних дій, спрямованих на засвоєння знань, до
доповнення й аналізу відповідей товаришів.
Рецензування відповідей своїх товаришів – знайти й відзначити позитивні моменти
в попередньому висловлюванні, показати варіанти вдосконалення в попередніх
висловлюваннях. Підтримується вміння аргументувати свою точку зору, а на
критику існує заборона.
3.Надання учням можливості запитувати, не стримуючи їхньої ініціативи та
активності.
4. Підтримка оригінальних ідей і гіпотез, висловлених учнями.
5. Організація обміну думками, оцінками.
6. Прагнення особистості кожного учня до самореалізації на уроці:
* використання вчителем різноманітних форм і методів організації роботи учнів,
що допомагають розкрити зміст їхнього суб’єктивного досвіду, опора на інтуїцію.
* створення атмосфери зацікавленості кожного учня роботою класу.
* підтримка прагнення учня пропонувати свій спосіб роботи.
Етап „Контрольно – оціночний”
Залучення учнів до контролю за навчальною діяльністю(парні й групові форми
взаємоконтролю, самоконтролю).
Участь учнів у виправленні зроблених помилок
Надання учням можливості самостійно або з допомогою вчителя, інших учнів
порівнювати отриманий результат із критеріями.
Доцільно аналізувати й оцінювати не тільки кінцеві результати виконання учнем
навчального завдання, а й сам процес роботи над ним.
Критерії аналізу
створення вчителем на початку уроку позитивного емоційного настрою на роботу;
повідомлення учням не тільки теми уроку, а й мети, форм організації їхньої
діяльності;
орієнтація учнів у визначенні мети конкретної навчальної діяльності;
наявність плану проведення уроку залежно від підготовки класу;
використання проблемних творчих завдань;
створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів протягом уроку;
стимулювання учнів до вибору різних засобів виконання завдань;
використання різноманітного дидактичного матеріалу, що дає учню змогу виявляти
особистісну вибірковість типу, виду й форми навчального завдання, характеру
його виконання.
аналіз відповіді учня не тільки з позиції правильності, а й з урахуванням того,
як учень розмірковував, яким чином вирішував, де й чому помилився, чи висловив
оригінальні міркування.
переважна форма спілкування з класом ( діалог, полілог)
форми роботи з класом (фронтальні, групові, парні, індивідуальні), яким віддає
перевагу вчитель;
самостійна або спільна з іншими учнями та вчителем оцінка результатів своєї
діяльності;
пояснення домашнього завдання (врахування диференціації);
Завершальним етапом навчальної діяльності на уроці є усвідомлення ситуації
досягнення мети, переживання ситуації успіху.
Діяльність - активна взаємодія людини з
середовищем, в якій вона досягає свідомо поставленої мети (цілі), що виникла в
результаті появи у неї певної потреби.
Виділяють наступні форми людської діяльності:
- спілкування;
- гра;
- праця;
- навчання.
Діяльнісний підхід до організації навчального
процесу в початковій школі
Мета: ознайомити учасників із загальними
тенденціями, аналізом проблем початкової освіти в Україні, головними умовами
розробки ефективної моделі освітнього середовища початкової школи,
орієнтованого на соціалізацію особистості молодшого школяра в умовах
впровадження нових Державних стандартів початкової школи.
Завдання:
- розкрити поняття діяльнісного підходу як
основи організації навчально-виховного процесу початкової школи в умовах
прийняття нових державних стандартів;
- ознайомити з основними поняттями, формами та
методами його впровадження;
- сприяти створенню освітніх траєкторій шляхом
упровадження діяльнісного методу у практику роботи початкової школи;
- показати специфіку застосування діяльнісного
підходу на уроках у початковій школі;
- сприяти створенню позитивного особистісно
зорієнтованого освітнього середовища;
- розробити критерії результативності уроку з
використанням діяльнісного методу навчання.
Очікувані результати: розкрити основи
застосування діяльнісного підходу у навчально-виховному процесі початкової
школи; набуття учасниками тренінгу нових професійних навичок та умінь.
Група учасників: методисти районних (міських)
кабінетів (центрів), які відповідають за початкову ланку.
Тривалість заняття: 1 година 20 хвилин.
Методи навчання у тренінгу: міні-лекція,
інтерактивна презентація, група обговорення, керована дискусія, метод малих
груп, робота в парах.
Хід заняття
І. Вступна частина.
1. Повідомлення теми тренінгу.
2. Знайомство. Вправа «П'ять добрих слів».
Процедура: учасники діляться на підгрупи по
п'ять осіб.
Мета – надати можливість учасникам висловитися
на адресу колег по групі.
3. Правила роботи в групі:
- цінування часу;
- ввічливість;
- правило додавання;
- позитивність;
- говорити від свого імені;
- добровільної активності;
- конфіденційність;
- правило піднятої руки;
- правило «СТОП»;
- зворотний зв’язок.
4. Висловлювання учасників щодо очікувань від
навчання.
Вправа «Незакінчені речення». Кожний учасник по
черзі має розповісти групі про свої очікування від тренінгу (від тренера я
очікую…; від себе я очікую…; мета, яку я маю намір досягнути -...).
5. Введення у ключову проблему.
Глобальні зміни, що відбуваються в світовій
спільноті, висувають нові, вищі вимоги до всієї системи сучасної освіти. На
сьогодні, всі країни стикаються з проблемою виховання кваліфікованого фахівця,
здатного в майбутньому забезпечувати гідний розвиток співтовариства. У зв’язку
з цим спостерігається перегляд цілей і змісту освіти на всіх її рівнях.
Ми далеко не флагмани світової освіти.
Результати Міжнародного порівняльного моніторингового дослідження знань учнів 4
і 8 класів з математики та природознавства ТІМSS (2007 року) проілюстрували:
рівень знань українських школярів із цих предметів нижчий за середній
міжнародний рівень. Нашим дітям виявилися складними завдання, які вимагали
застосування знань: лише 28% учнів змогли виконати завдання на розуміння
процесів, третина – застосувати здобуті знання до реальних ситуацій із
повсякденного життя. Тому, нова редакція Державного стандарту початкової
загальної освіти зорієнтована на соціалізацію особистості молодшого школяра. У
вступі до навчальних програм, розроблених на виконання Державного стандарту
початкової загальної освіти (постанова Кабінету Міністрів України №462 від 20
квітня 2011р.) О. Я. Савченко зазначає, що у початкових класах навчальна
діяльність уперше стає об’єктом спеціального формування.
То що ж таке навчальна діяльність і як її
правильно формувати у молодших школярів?
ІІ. Основна частина «Впровадження діяльнісного
підходу у навчально-виховний процес початкової школи».
Практичне завдання: аналіз державних вимог до
рівня загальноосвітньої підготовки учнів у програмах для першого класу.
Метод: групи обговорення
Запитання для обговорення:
Чим викликані зміни стандартів початкової
освіти?
Яке наповнення діяльнісної змістової лінії?
Запропонуйте способи активізації процесу
засвоєння знань учнями, враховуючи державні вимоги до рівня загальноосвітньої
підготовки учнів у нових навчальних програмах для першого класу. Презентуйте
роботу групи.
Висновок: виникає потреба переглянути
розв’язання питання про співвідношення в навчанні матеріального (змістового) і
формального (дійового). Посилення уваги до дійової сторони навчання – умова
підвищення освітньої і виховної його ефективності, а отже, і його впливу на
розвиток учнів.
Практичне завдання. «Навчання і розвиток
особистості. Визначення співвідношення навчання і розвитку».
Метод: робота у малих групах.
Завдання 1.
Л. С. Виготський виділив і узагальнив наступні
найпоширеніші точки зору на питання про співвідношення навчання і розвитку:
- навчання і розвиток – два незалежні один від
одного процеси; навчання «надбудовується» над дозріванням; навчання лише
зовнішньо використовує можливості, які виникають у процесі розвитку;
- навчання і розвиток – два тотожні процеси;
- навчання може іти як вслід за розвитком, так і
попереду розвитку, просовуючи його далі.
- Яку точку зору поділяєте Ви? Обгрунтуйте свою
думку. Презентуйте її колегам з інших груп.
Завдання 2.
Для пояснення питання про вплив навчання на
розвиток Л. С. Виготський ввів поняття про два рівні розвитку дитини: перший –
зона актуального розвитку; другий – зона найближчого розвитку.
Із поданих нижче характеристик оберіть ту, яка,
на вашу думку, стосується зони найближчого розвитку:
- характеризує собою вже досягнутий дитиною
рівень розвитку. Це рівень
інтелектуальних задач, які він здатен розв’язати
самостійно, без допомоги дорослого;
- характеризує розвиток дитини у співпраці з
дорослим при розв’язанні задач дитиною.
Висновок: 1) навчання створює зону найближчого
розвитку, яка потім переходить у сферу актуального розвитку;
2) навчання рухає уперед розвиток, спираючись не
тільки на дозрівші функції, але і на ті, які ще дозрівають. Навчання повинно
іти попереду розвитку;
3) педагогіка повинна орієнтуватись не на
вчорашній, а на завтрашній день розвитку (тобто на зону найближчого розвитку
дитини).
Міні-лекція, презентація «Що таке навчальна
діяльність?»
Розвиток особистості дитини відбувається у
різних видах діяльності. Свідома діяльність людини – результат зовнішніх умов,
опосередкованих внутрішніми умовами, якими і є особистість. Таке розуміння
діяльності ввів С. Л. Рубінштейн, який підкреслював, що не досить визнавати
розвиток людини в діяльності, треба враховувати і її зворотний вплив на
суб’єкта; що становлення особистості можливе лише в процесі змістовної,
суб’єктивно і об’єктивно значущої діяльності. Відповідно, можна вважати, що
розвиток особистості дитини полягає в якісній зміні її діяльності. „Зміни ці
відбуваються за рахунок ускладнення цілей, задач, предметних дій, операційної і
мотиваційної сторін діяльності, а також, за рахунок зміни самої позиції дитини,
яка, нагромаджуючи досвід, стає активнішою і самостійнішою», – зазначає С. Л.
Рубінштейн.
Щоб ці зміни здійснювалися у потрібному напрямі,
процесом розвитку потрібно керувати. У педагогічному розумінні це передбачає
цілеспрямоване формування особистості дитини. Психології навчання, дидактиці,
методиці відомі різні шляхи посилення впливу навчання на розвиток учнів.
Зокрема, встановлено, що навчання розвиває школярів своїм змістом за умов, якщо
він зорієнтований на оптимальну реалізацію їхніх навчальних можливостей. Але
зміст по-різному впливає на розвиток залежно від методів навчання, способів дій
з навчальним матеріалом, побудовою учіння як розв’язання системи навчальних
завдань, що поступово ускладнюються. Навчання, безумовно, впливає на розвиток
своїми організаційними формами, які дають дітям змогу вступати у різні види
співпраці з педагогом і один з одним.
Розвиток дитини відбувається в різних видах
діяльності, що виявляється, відповідно, в різних видах розвитку: фізичному,
духовному, громадянському, морально-етичному, естетичному. Всі види розвитку –
це механічна сукупність різних видів діяльності. Вони тісно взаємопов’язані,
взаємодоповнюють і підсилюють один одного.
Таке розуміння розвитку передбачає повноцінне
включення дітей на кожному віковому етапі в усі доступні їм види діяльності, а
не лише у навчальну. Дуже важливо, щоб при цьому забезпечувалась активна
позиція дитини, стимулювалися її творчість, потреби в засвоєнні нових знань і
способів дій.
Найпослідовніше ідеї Л. Виготського щодо
можливості та доцільності навчання, орієнтованого на розвиток дитини були
розвинуті у психологічній теорії діяльності (О. Леонтьєв, П. Гальперін, О.
Запорожець та ін.), що зумовило кардинальний перегляд традиційних уявлень про
розвиток і його співвідношення з навчанням. Її прихильники вже не вважали метою
розвитку дитини розвиток її пізнавальних функцій (мислення, пам’яті, сприймання
тощо), найголовнішим, на їх погляд, є становлення її як суб’єкта різноманітних
видів і форм людської діяльності.
Філософсько-педагогічне поняття «діяльності»
означає творче перетворення людьми оточуючої дійсності. Вихідною формою такого
перетворення є праця. Усі види матеріальної і духовної діяльності людини є
похідними від праці і несуть у собі головну ознаку – творче перетворення
дійсності, а у підсумку – і самої людини.
Психолог А. Н. Леонтьєв і його учні, досліджуючи
конкретну будову людської діяльності, визначили її компоненти – це потреби і
мотиви, мета, умови і засоби їх досягнення, дії і операції.
Важлива особливість діяльності визначається тим,
що вона завжди носить явний чи неявний предметний характер, тобто усі її
компоненти мають той чи інший предметний зміст, а сама вона обов’язково
направлена на творче перетворення певного матеріального чи духовного продукту
(так, завдяки діяльності робочого створюються реальні машини, будівлі, а
завдяки діяльності письменника і художника створюються художні твори).
Якщо ми хочемо усвідомлено вжити слово
«діяльність», застосовуючи його до тієї чи іншої сфери життя людини, то
обов’язково повинні чітко уявити собі предметний зміст її компонентів, зміст
кінцевого продукта. Але якщо у певних життєвих подіях ми не зможемо виділити і
визначити зміст компонентів діяльності, не можемо прослідкувати реальні
перетворення людиною тієї чи іншої матеріальної чи духовної дійсності, то
термін «діяльність» до цих дій застосувати не можна.
За своїми історичними джерелами правильно
поставлене шкільне навчання є саме навчальною діяльністю дітей. Ми говоримо
саме про джерела, оскільки у подальшій історії шкільної освіти були довгі
періоди, коли перебування дитини у класі не було пов’язане зі справжньою
навчальною діяльністю. Щоб діти, сидячи у класі, навчалися і засвоювали знання
і вміння у формі повноцінної навчальної діяльності, її потрібно правильно
організувати. У чому полягає зміст такої правильної організації?
1. Дитина засвоює будь-який матеріал у формі
діяльності тільки тоді, коли у неї є внутрішня потреба і мотивація такого
засвоєння. Це пов’язано з перетворенням засвоюваного матеріалу і, тим самим, з
отриманням нового духовного продукту, тобто знання про цей матеріал. Без цього
повноцінної людської діяльності немає.
Навчальні потреби і мотиви націлюють дітей на
отримання ними знань як результатів перетворення заданого матеріалу. Таке
перетворення відкриває у матеріалі внутрішні чи суттєві відношення,
усвідомлення яких дозволяє школяру відстежити походження зовнішніх проявів
засвоюваного матеріалу. Навчальна потреба – це потреба школяра у реальному чи
мисленному експериментуванні з тим чи іншим матеріалом з метою виокремлення у
ньому суттєво-загального і часткового, з метою прослідкувати їх взаємозв’язок.
Знання про такий взаємозв’язок у логіці називають теоретичними. Потреба дитини
у навчанні якраз і полягає у її бажанні отримати знання про загальне у
предметі, тобто теоретичні знання про будь-що за допомогою експериментування з
предметом. У цьому перетворенні предмета обов’язково існує (захований) творчий
момент, який засвідчує навчально-діяльнісний характер засвоєння тих знань, які
стосуються предмета експериментування. Там, де учитель систематично створює у
класі умови, які потребують від школяра отримання знань про предмет за
допомогою експериментування з ним, там діти мають справу з задачами, які
вимагають здійснення навчальної діяльності.
У тих умовах, коли діти повинні засвоїти
сформульовані для них знання, які пропонуються у готовому вигляді, навчальна
діяльність дітей здійснюватися не може, хоча вони і виконують деяку «навчальну
роботу».
Діти і дорослі постійно засвоюють знання у самих
різноманітних видах діяльності (наприклад, в ігровій, трудовій діяльності).
Засвоюватися можуть і готові знання, а навчання може здійснюватися так, що не
буде вимагати від учнів предметного чи мисленного експериментування. Діти і
дорослі постійно засвоюють знання у різних видах діяльності. Оскільки «засвоєння»
і «навчання» може відбуватися, по-перше, і в інших видах діяльності, а
по-друге, і без перетворення матеріалу, то ці поняття ототожнювати з
«навчальною діяльністю» не можна.
Навчальна діяльність і відповідна їй навчальна
мета пов’язані, перш за все, з перетворенням матеріалу, коли за зовнішнім
різноманіттям його особливостей можна визначити, зафіксувати і вивчити
внутрішню чи суттєву основу, і, таким чином, зрозуміти усі зовнішні прояви
цього матеріалу.
Знання, які відображають взаємозв’язок
внутрішнього і зовнішнього, суті і явища, називаються теоретичними. Але їх
можна засвоїти лише відтворюючи сам процес їх походження, отримання і
оформлення. Цей матеріал має навчальне призначення, оскільки він тепер існує
для повторного проходження тих шляхів, які колись реально привели людей до
відкриття і формулювання теоретичних знань.
Навчальне експериментування, за допомогою якого
можна прослідкувати взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього у змісті
матеріалу, завжди має творчий характер.
Особистість людини проявляється у її творчих
справах. Тому, формування у дітей потреби у діяльності і самого уміння
здійснювати її вносить великий вклад у розвиток особистості. Правильна
організація навчальної діяльності – це така організація навчально-виховного
процесу, яка реалізується на основі потреб самих дітей в оволодінні духовними
багатствами людства (до цих багатств відноситься, зокрема, і уміння
спілкуватися, використовуючи при цьому моральні цінності і правові норми). Із
поступового але неухильного уміння виховання у школярів такої потреби
починається правильна організація навчальної діяльності. Без цієї потреби як
свого головного компонента вона просто не може існувати.
2. Друга умова правильної організації навчальної
діяльності це постановка перед школярами навчальної задачі, розв’язання якої
якраз і вимагає від них експериментування із засвоюваним матеріалом. Навчальну
задачу без такого перетворення розв’язати не можна.
Навчальна задача, з розв’язання якої тільки і
починає розгортатися повноцінна навчальна діяльність, вимагає, щоб школярі
аналізували умови отримання тих чи інших теоретичних знань і оволоділи
відповідними узагальненими способами дій.
3. Реалізація розгорнутої навчальної діяльності
з різних предметів передбачає особливу увагу вчителя до повноцінного і правильного
виконання школярами дій і операцій, за допомогою яких успішно розв’язуються
навчальні задачі (перетворення, моделювання, контроль, оцінка).
Таким чином, правильна організація навчальної
діяльності полягає у тому, що учитель, орієнтуючись на потреби і готовність
школярів до оволодіння теоретичними знаннями, уміє ставити перед ними на
певному матеріалі навчальну задачу, яка розв’язується певною схемою побудови
дій.
Практичне завдання: порівняти такі компоненти
навчальної діяльності пояснювально-ілюстративного і діяльнісного методу: ціль,
мотиви, засоби, дії, результат, оцінку.
Метод: робота в парах.
Висновок.
Таблиця1
Порівняльна характеристика
пояснювально-ілюстративного і діяльнісного методу навчання в організації
навчального процесу
Практичне завдання: визначити критерії
результативності уроку із застосуванням діяльнісного підходу.
Метод: керована дискусія.
Незалежно від типології повинні бути певні
критерії результативності уроку з використанням діяльнісного методу.
Питання для обговорення:
Ким ставляться цілі уроку?
Чи використовувати репродуктивну форму роботи та
роботу за зразком?
Технологія діалогу.
Рефлексія діяльності.
Які форми, методи, прийоми використовувати на
уроці?
Самоконтроль, самооцінка.
Осмислення навчального матеріалу.
Чи повинен вчитель планувати комунікативні
завдання уроку?
Висловлення власної думки.
Атмосфера співробітництва, психологічного
комфорту.
Навчальна діяльність особлива – у ній людина
перетворює саму себе. Робить себе з «я-не вмію» у «я-вмію», з «я-не знаю» у
«я-знаю». Цим навчальна діяльність суттєво відрізняється від звичної навчальної
роботи. Навчальна діяльність – це висока культура самонавчання за допомогою
дорослих і товаришів. Діти такої культурою не володіють, тому потрібно її
виховувати.
ІІІ. Заключна частина. Підведення підсумків.
Зворотний зв’язок.
Рефлексія.
Процес учіння – це процес діяльності учня,
спрямований на становлення його свідомості і його особистості вцілому. Яким
повинен бути діяльнісний підхід у навчанні?
Діяльнісний підхід передбачає:
робити учіння мотивованим;
навчати дитину самостійно ставити перед собою
ціль і знаходити шляхи та засоби її досягнення (тобто оптимально організувати
свою діяльність) ;
допомагати дитині сформувати у себе вміння
контролю і самоконтролю, оцінки і самооцінки;
відкрити перед дитиною спектр різних можливостей
і створити у неї установки на вільний але відповідальний і обґрунтований вибір
тієї чи іншої можливості (установка на творчість) ;
можливість спільної навчально-пізнавальної
діяльності під керівництвом вчителя (розвиток завтрішнього дня).
Відповіді учасників занотовуються на фліпчарті.
